З Днем Перемоги! Пам’ятаємо – Перемагаємо!

Від початку війни, котра обірвала гастролі Одеського українського театру(в той час – імені Жовтневої революції) в Мінську, до щасливого повернення до рідної Одеси минуло чотири роки і один місяць. Скільки випробувань випало на долю кожного з митців!..

У роки воєнного лихоліття колектив театру жив дружно, віддаючи всі свої творчі сили боротьбі з ворогом. Можна тільки дивуватися тому, як майже без сценічних костюмів та декорацій грали високохудожні вистави.

Читаємо спогади одного з учасників давніх подій – режисера Йосипа Берковича:

«За три дні ми пройшли відстань в сто п»ятдесят кілометрів у бік Могильова. На під’їзді до Могильова безлад, затори на шляхах. Німці ось-ось увійдуть в місто. Нам пощастило: сіли на товарняк, що йшов на Сухиничі. Потім дізналися, що трупа наша збирається до Сталінграду, і поїхали туди…»

Із спогадів Ф.Л. Шнейдер:

«В Сталінграді зрозуміли, що про повернення до Одеси годі й думати. Поки вирішувалася наша доля, нас повезли до радгоспу, де ми збирали врожай. Так тривало до літа…

Із спогадів директора театра В.Г. Вольського:

«Я гаряче переконував партійних керівників, що наш театр може принести неоціниму користь армії та цивільному населенню. В Сталінграді згуртувалося ядро нашої групи – Мещерська, Загорянська, Бабенко, Луценко, Шнейдер, Михалевич, Ващенко, Орловський, Музиченко, Балакін, Ципа, Чернов; були високопрофесійні режисери, художник-постановник, музиканти, досвідчені працівники постановочної частини. Але не було ні декорацій, ні костюмів, ні перук. Все лишилося в Мінську. Тоді я звернувся до колег, і сталіградські театри допомогли нам, чим могли. Але цього було, звісно ж, недостатньо. Вирішили організувати концерт і всі зібрані кошти витратити на організаційні заходи…»

Коли залишали Мінськ, В.Г. Вольський як завбачливий адміністратор прихопив з собою афіші. На питання, навіщо він це робить, відповів: «Доки є афіші, є і театр».

Почалося воєнне життя. Спочатку – Сталинград, далі колектив був переведений до Урюпінська. З Урюпінська В.Г.Вольський поїхав у відрядження до Москви і Харкова, щоб зробити існування театру «законним» як евакуйованого.

Вистави грали щодня, крім того, проводили репетиції нових постановок, поновлювали довоєнні вистави…

Фронт наближався. На початку листопада надійшов наказ про евакуацію театру в місто Токмак в Киргизії. 7 грудня театр був на місці».

Із спогадів О.У. Луценка:

«…23 грудня зіграли виставу «Ой, не ходи, Грицю…», 4 січня – «Наталку Полтавку», далі – «Легенду про матір» К. Герасименка, поновили і показали глядачам «Підступність і кохання» Ф. Шиллера.

Театр був святом для воїнів, котрі йшли на фронт, для трудівників тилу, котрі працювали по 12-14 годин на добу, для вдів, для дітей…»

Постановки вистав здійснювали Б. Борін, котрий у той час був головним режисером театру, П. Киселевич, К. Чернядєв. Оформлював вистави художник С. Кузнєцов. Музичну частину очолював Я. Вайнштейн.

В репертуарі театру було багато української класики: «Запорожець за Дунаєм», «Лимерівна», «Сватання на Гончарівці», «Циганка Аза», «Ой, не ходи, Грицю…», «Наталка Полтавка», «Бувальщина». Йшли п’єси К. Симонова та О. Корнійчука. Була поновлена «Васса Желєзнова» М. Горького.

Крім вистав, митці проводили концерти у військових частинах та госпіталях. Виступали з концертними програмами не лише в тилу, але й виїздили на лінію фронту.

В нотатках Ф.Л. Шнейдер читаємо:

«11 березня 1943 року. Виїхала на фронт бригада в складі:

Л. Мацієвська, А. Крамаренко, Г. Бабенко, Ф. Шнейдер, В. Балакін, А. Чернишов, А. Іванова, Я. Вайнштейн, С. Черноморець, Ю. Блох. Керівник бригади Б. Борін.

Репертуар: «Бувальщина», «Наталка Полтавка», концерт. Маршрут: Фрунзе – Москва – Північний. Повернулися в Токмак 6 липня».

Із спогадів Г. Бабенка:

«…Найбільше творче піднесення було у нас в дні виступів в Одеському авіаполку. Там все дихало Одесою. Одна з вантажівок була гарно розмальована: Чорне море, маяк, набережна і прописними літерами напис: «Одеса».

Поміж бійців було багато одеситів, які брали участь у визволенні рідного міста від окупантів. Концерти йшли, як кажуть, на ура!»

Спогади, щоденники, листи з війни… Все це як дорогоцінні реліквії зберігається в музеї історії Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В.Василька.

З численних світлин музейної експозиції дивляться учасники воєнних подій. Митці, які разом з усією країною здобували для нас щастя жити під мирним небом.

Заслужений артист України Борис Іванович Митрофанов пройшов війну в артвійськах.

Дійшов до Берліна заслужений артист України Володимир Тимофійович Бойко.

Учасником війни був Борис Іванович Молодан, артист театру і кіно.