Український театр на березі моря

Одеський український театр імені Василя Василька  щойно тріумфально завершив свій сезон прем’єрною виставою «Приречені танцювати» (режисер і хореограф Павло Івлюшкін), поставлено за мотивами американського роману «Загнаних коней пристрілюють, чи не так?» (реценцію «Швейцарський механічний годинник» , див. «День» за 3 липня). Попереду — ряне сузір’ я нових театральних проєктів. А поки що театр вступив у період серйозної реставрації, зважаючи на те, що багато років поспіль фасад українського театру лякав містян та гостей Одеси жахливим руйнівним виглядом, а внутрішній простір театру також давно потребував руки майстра…

НОВЕ «ОБЛИЧЧЯ» БУДІВЛІ

— Пані Юліє, зараз театр переживає період серйозної реставрації. Яке оновлення передбачається?

— Нагадаю, що Одеський український театр знаходиться в історичній будівлі театру Сибірякова, яка збудована ще у далекому  1903 році, це був такий собі театр антрепризи, який двічі горів, ще за часів керівництва Сибірякова… Після пожеж забобонний директор був дуже наляканий. Він навіть звернувся до міської влади і, за чутками, навіть дав хабар, щоб змінити номер цього будинку з 13 на 15. За цією адресою театр зараз й існує — Пастера, 15. Але  і це не допомогло, тому що будівля знову кілька разів горіла…Після чергової пожежі будівля театру  була фактично зруйнована і залишалася такою аж до радянських часів.  Потім зробили ремонт, і в 1935 році Державна драма (таку назву мав тоді театр) переїхала саме в цю будівлю і театр й досі залишається тут.

У ПСИХОЛОГІЧНІЙ ДРАМІ «ПРИРЕЧЕНІ ТАНЦЮВАТИ» ДМИТРО УСОВ ВИКОНАВ  РОЛЬ РОБЕРТА

— Враховуючи історичні перипетії, навіть вікна театрі, заміна яких викликала деякі суперечки,  не автентичні 1903 року, тобто демонтуються саме ті вікна, які були встановлені вже після пожежі у радянські часи?

— Саме так — вікна театру не дореволюціні, а з радянських часів. Також у ті часи була зроблена мозаїка на підлозі у вхідній групі до театру, що, звісно, також не могли бути автентичними. Після ремонту театр почав працювати у цьому будинку. Деякий невеличкий ремонт також здійснили румуни під час окупації. І вже згодом, після визволення Одеси,  театр повернувся до своєї будівлі.  У 1952-1954 рр. була проведена реставрація будівлі театру. Саме тоді замінили вікна і двері ще раз. На жаль, саме тоді була повністю зруйнована унікальна система вентиляції. Температуру раніше знижували завдяки тому, що вентиляція виходила  до катакомб, у яких температура не перевищує 17 градусів за Цельсієм, а зазвичай не була вище 12 градусів. І на превеликий жаль, це було  зруйновано…

Далі ремонт нашого театру тривав вже у 2000-му. І в 2001 році  театр відкрив свої двері для глядачів. Саме тоді, наприклад, була встановлена стеля в глядацький залі з дсп чи двп, невологостійкого, що призвело з часом до того, що  стеля в глядацький залі була зруйнована. Моя попередниця-директорка задля того, аби ця «штукатурка» не падала на голови глядачів, збивала їх повітряними кульками…Наразі ця проблема нами вирішена два роки тому. Також були замінені внутрішні двері в театрі.  І частково змінені й вікна. Тому про жодну автентичність говорити неможливо! Вікна в Грецькій залі взагалі були зіпсовані й розтрощені. У 2002 році стався інцидент, який тоді замовчувався адміністрацією: прибиральниця, яка мила вікна, випала разом із елементом конструкції з цього вікна. Пощастило, що людина залишилася живою, і майже не пошкодилася…

СЦЕНА З ОСТАННЬОЇ ПРЕМ’ЄРИ СЕЗОНУ «ПРИРЕЧЕНІ ТАНЦЮВАТИ» (РЕЖИСЕР І ХОРЕОГРАФ ПАВЛО ІВЛЮШКІН),  ЯКА ПОСТАВЛЕНА ЗА МОТИВАМИ АМЕРИКАНСЬКОГО РОМАНУ «ЗАГНАНИХ КОНЕЙ ПРИСТРІЛЮЮТЬ, ЧИ НЕ ТАК?»

Нині обсяг реставрації передбачає заміну вікон, вхідної групи, тобто центральних сходів до театру та сходів на інших входах до театру, встановлення пандусу для людей з особливими потребами, ремонт фасаду. Також планується відновлення освітлення театру та встановлення системи вентиляції та кондиціонування, яка надзвичайно важлива для театру. Адже він збудований із ракушняка, який дуже добре вбирає в себе вологу, і в частині театру водостоки йдуть всередині будівлі, а не з зовні, тому виникає грибок, який просто руйнує театр. Наразі це треба повністю відновити та привести до нормального стану.

Вікна, які замовлялися з боку вулиці Кінної, —  без елементів, адже їх там і не було. А на вікнах у Грецькій залі є конструктивні елементи, які були автентичними, і такі, які вони були за планом цієї будівлі.

До речі, коли урбаністи та активісти говорять, що відбувається вандалізм, руйнується будівля, то хочу нагадати: якщо вони мають досвід реставрації історичних будівель, то мають знати, що у будівлі є власник, у нашому випадку — обласна рада, яка доручає замовляти проєкт або Управлінню капітального будівництва, як у нашому випадку, або Управлінню майнових відносин обласної ради, які звертаються до фірми, що розробляє проєкт; після цього той проєкт проходить експертизу, яку роблять певні фахівці; проходить тендер, у якому теж враховуються всі моменти, які є за проєктом та вимогами експертів; і лише потім починаються роботи, за якими відбувається ретельний авторський та технічний нагляд.

ОДЕСЬКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР ЗНАХОДИТЬСЯ В ІСТОРИЧНІЙ БУДІВЛІ ТЕАТРУ СИБІРЯКОВА, ЯКА ЗБУДОВАНА ЩЕ У ДАЛЕКОМУ  1903 РОЦІ

— Якщо правильно розумію, то вікна будівді  також проходили всі етапи погодження ? Тобто їхня заміна була запланована завчасно, і всі потрібні фахівці дали на це згоду?

— Звісно, саме так все і було. І мене ду дивує те, що деякя «урбаністи» що підняли хайп, не можуть відрізнити дерев’яні фарбовані вікна від металопластикових…

—  Це все те, що стосуються реконструкціі театру зовні, а у середені які будуть зміни?

У СЕРЕДИНІ БУДІВЛІ МАЄ ВІДБУТИСЯ «КОСМЕТИЧНИЙ» РЕМОНТ

— У середині будівлі ж також має відбутися «косметичний» ремонт — стелі в Грецькій залі, глядацької зали, встановлення нових зручних крісел, заміна «одягу» сцени та  оновлення всього театру. Ще має з’явитися в театрі туалет для людей з особливими потребами, тому що раніше його взагалі не було… Але це особливі умови, адже важливо, щоби людям, які приходять до нашого театру, було зручно. А таких людей до нас приходить багато. Для них виділяються окремі місця — перед 15-м рядом. І ми завжди раді їх бачити. Наразі змушені допомагати їх заносити просто на руках. Це було дуже складно і не зручно для людей з особливими потребами, але вони все одно до нас приходили. Зараз, я думаю, це буде набагато зручніше.

«ПОТРІБНО ДІЯТИ ТАК, АБИ ТЕАТР БУВ ДЛЯ РІЗНОГО ГЛЯДАЧА»

— Але театр працює, і не лише над ремонтом. Розкажіть про творчі здобутки вашого колективу?

— Ставимо багато нових вистав, більшість із них  доволі успішні,  отримали чимало позитивних відгуків від професійних критиків і від глядачів. Наприклад, минулого року наш театр здобув головну театральну відзнаку нашої країни —  перемога у театральному фестивалі-премії «ГРА» за найкращу драматичну виставу «Енеїда ХХІ», режисера Максима Голенка. Цьогоріч  вистава того ж режисера — «Собаче серце» — увійшла до лонг листа премії «ГРА».  До нас уже приїздили експерти театральної премії, які дивилися виставу, тож  сподіваємося, що ця робота теж буде належно оцінена професіоналами.

У ГЛЯДАЦЬКІЙ ЗАЛІ ВСТАНОВЛТЬ НОВІ ЗРУЧНІ КРІСЛА

На нову виставу «Приречені танцювати», яку поставив головний балетмейстер театру Павло Івлюшкін, завітали критики зі столиці та інших українських театральних міст.

Варто зазначити, що мені стало доволі комфортно з того моменту, коли до театру прийшов головний режисер — Максим Голенко. Це надзвичайно професійна людина, яка має досвід роботи і режисера, і керівника незалежного театру.

Незалежний театр — це взагалі складно, тому що треба в своєму репертуарі мати вистави, які будуть і цікавими, і допоможуть все ж таки, перш за все, заробляти гроші. І «Дикий театр», який очолював М. Голенко,  сучасний незалежний український театр, у якому завжди говорять про творчість, а не лише про кількість глядачів чи потребу публіки. Він має дуже цікавий досвід. Але успішно почав працювати в державному репертуарному театрі. Тому певні речі йому, звісно, треба було опанувати по новому, зрозуміти, навчитися з ними працювати. Наразі Максим шукає кращих акторів, аби комплектувати трупу театру, шукає кращих режисерів, обирає цікавий матеріал. Ми з ним радимося щодо репертуарної політики. Адже потрібно діяти так, аби театр був для різного глядача, — і для старшого покоління, зокрема. Це має бути і українська класика,і сучасні матеріали, і музично-драматичні вистави, адже ми  — музично-драматичний театр.

А ЩЕ  ЗАМІНЯТЬ «ОДЯГ» СЦЕНИ ТА  ОНОВЛЕННЯ ВСЬОГО ТЕАТРУ, ЗОКРЕМА, ВІДНОВЛЕННЯ ОСВІТЛЕННЯ ТЕАТРУ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ВЕНТИЛЯЦІЇ ТА КОНДИЦІНУВАННЯ

У планах на найближчий час — постановка відомого актора і режисера з Івано-Франківська Олексія Гнатковського, виставаза  новими творами Марії Матіос. Думаю, що вийде цікава постановка. Також планується постановка режисерки Валерії Федотової за Маєнбургом. Вистава «Виродок» буде йти на сцені Театру ляльок. Ми дружимо з нашим театром-сусідом. І дуже вдячні, що директор Йосип Меркович погодився надати для нашої вистави свою сцену. Окрім цього, ще очікується вистава Максима Голенка «Золоте теля», у якій буде задіяна практично вся трупа  театру. Також в процесі реалізаціі проєкт «Кармен», у постановці Анни Огій. І обов’язково до Нового року, сподіваюся, встигнемо випустити ще й  виставу для дітей.

Якщо говорити про попередній репертуар, то ми з великою повагою ставимося до вистав Ігоря Миколацовича Равицького. Світла пам’ять!На превеликий жаль, нам не дозволили встановити меморіальну дошку на театрі в на честь цього режисера.  Чиновники кажуть, що  має пройти 10 років після смерті видатноі людини, аби це можна було зробити. Хоча є винятки. Але саме для Равицького винятків не зробили, хоча ця людина 30 років очолювала театр і зробила багато доброго для й успішного розвитку українського театру в Одесі! Це завжди був  дуже потужний театр. Тож мене дивує, ображає і акторів, і трупу, і всіх нас. Цього року Ігорю Миколайовичу мало би виповнитися 75 років. Саме до ювілею ми хочемо відновити його виставу «Сімейні сцени».

Ми також плануємо відновити  деякі вистави молодого, талановитого режисера Івана Уривського, який,  хоч і поїхав від нас до Києва ( з великим успіхом працює у Національному театрі ім. І. Франка, його проєкти мають шалений розголос не лише в театральній Україні, а й за кордоном). Я вірю, що Іван Сергійович, який тривалий час був на посаді головного режисера Театруім.Василька, повернеться до Одеси та відновить свої талановиті постановки. Наразі у нас  з успіхом йдуть такі вистави Уривського, як  «Тіні забутих предків», «Одруження», «Прекрасний рогоносець». Поновили його виставу «Останній день літа» за п’єсою О. Вампілова. У цій постановці  є неймовірні акторські роботи — Марія Бруні та Дмитро Усов (він зіграв дуже тонко та експресивно, це додало виставі потужності та драматизму).

— Ваші сусіди, театри з Миколаєва та Сум уже  стали мають статус Національниих колективів. Чи є стратегія, аби єдиний україномовний театр у Одесі також отримав почесний Національний статус?

— Дуже б хотілося, щоб наш театр отримав статус Національного. Як на мене, це було б стратегічно і політично важливо для всього Півдня України. Ми багато чого зробили за тривалу історію нашого театру для ствердження української культури на Півдні краіни.

Якщо нас підтримає Обласна державна адміністрація, Обласна рада  і Департамент культури ОДА,  і губернатор, то все буде добре, буде рух. Хочу зазначити, що наразі маємо повагу та підтримку з боку мвсцевоі влади, нами опікуються, і це не тільки ремонтні роботи, а й допомога у вирішенні протипожежних проблем, які наразі повністю усунуто. Імаємо найсучасніший захист, а театр відповідає найновішим нормам. Тож ми будемо звертатися з проханням і сподіваюся, що нас підтримають і в цьому питанні також.

Я вважаю, що отримання нами статусу Національний, було б важливим і корисним не лише для трупи театру, всього колективу, а для міста й області зокрема.

Тетяна ПОЛІЩУК, «День». Фото Олексія ТОВПИГИ

https://m.day.kyiv.ua/uk/article/kultura/ukrayinskyy-teatr-na-berezi-morya