МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ

У артиста Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В.Василька Олександра Олександровича Бабія 15 жовтня – ювілейний день народження. Про пропонуємо Вам оповідь про митця-ювіляра.

З раннього дитинства у Сашка Бабія була мрія, про яку він не розповідав навіть найкращому другу…

Він мріяв бути артистом: зніматися в кіно, виступати на сцені, на цирковій арені. Завжди когось показував – рухами, жестами, мімікою. Найбільший успіх у нього був, коли він показував номер Геннадія Хазанова про студента кулінарного технікуму.

Звідки це було в нього? Адже в родині нікого з творчою професією не було. Батьки – прості люди, робочі.

Та мабуть, у кожної людини десь там, в глибині душі, живе красива, романтична мрія.

Олександр у захваті дивився фільми за участю Чарлі Чапліна – який геніальний артист, котрий вмів все: примушував людей плакати і водночас сміятися до сліз…

Після закінчення загальноосвітньої школи Олександр Бабій вирішив поступати до театрального інституту. Їздив до Москви, до Ленінграда. Спроб було… перша, друга, третя, четверта… Хоча, готуючись до іспитів, стільки всього перечитав, дістав грунтовну теоретичну підготовку, все ж… чогось не вистачило. Конкурс був величезний – сто абітурієнтів на місце!

В 1983 році вступив до школи-студії пантоміми в Одесі. Тої самої, що виховала зірок комік-трупи «Маски-шоу»: Бориса Барського, Георгія Делієва, Наталю Бузько… Під час навчання у нього та Наталки був спільний номер.

А на життя заробляв тим, що працював токарем на заводі. У свята та по вихідних виступав на різних естрадних майданчиках міста…

Хтозна чим би все це закінчилося, коли б одного разу його виступ не побачив Ігор Миколайович Равицький…

Звісно, до професійного театру просто так, так би мовити, з вулиці, не запрошують, але ж можуть бути винятки.

Від 1991 року Олександр Бабій працює в трупі Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В.Василька.

Художній керівник театру народний артист України Ігор Равицький розгледів в юнакові талант, своєрідність, відчув творчий потенціал.

Про Олександра можна с казати, що він надзвичайно працьовитий. Трудоголик. Тільки-но прийшов до театру, цілими днями працював. Брав уроки сценічної мови – вчився володіти голосом, щоб глядачі чули його, навіть коли він говорить шепочучи, на останніх рядах в залі. В репетиційному залі в перервах між репетиціями відпрацьовув пластичні номери, придумував різні сюжети, щоб мовою пластики та жесту розповісти про людські долі, характери, про те, що живе в найпотаємніших куточках душі людини.

Але він не бажав бути просто артистом-мімом. Постійно працюючи над собою, прагнув ролей у виставах різних за жанрами.

Якось запропонували Сашкові попрацювати за сумісництвом помічником режисера. Йому подобалося вести вистави, спостерігати від помрежського пульту за тим, як працюють провідні артисти театру…

Набував знання, досвід.

З радістю грав епізодичні ролі. Йому було цікаво мобілізувати весь свій акторський арсенал в одній сцені і показати предісторію персонажа, його характер, з чим він вийшов на театральний кін. Так було, приміром, у виставі «Люсі Краун» за романом І.Шоу (п’єса Я.Стельмаха, постановка заслуженого діяча мистецтв України Миколи Тараненка), де О.Бабій грав Тоні Крауна,сина Олівера Крауна. То була серйозна драматична роль, яка потребувала психологічного вирішення.

Над роллю в комічній опері С.Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» також треба було чимало попрацювати. Хто такий, той Селіх-ага?! Хитрий, облесливий слуга Султана. Чи, може, така собі проста людина, котрій доля дала таке життя? Уявити себе, Сашка Бабія, в цих, запропонованих автором, обставинах?

Вийшло переконливо: Селіх-ага у виконанні Олександра Бабія – живий, повнокровний образ турецького підданця.

Доля подарувала Сашкові можливість зіграти дві центральні ролі в одній виставі: Стецька та Стецького батька Кандибенка у виставі за комедією Г.Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» (постановка заслуженого діяча мистецтв України Володимира Туманова). За традицією, Стецько товстий і неповороткий, а Сашко – стрункий і рухливий, то і включив актор в текст ролі стецька слова: «Скільки їм – і не розумію, куди воно все дівається?!».

Для того, щоб виходити протягом однієї вистави кількох ролях, треба мати, крім здібностей, таланту, неабиякий акторський досвід. Це поза сумнівом. Сашко вчився у колег-партнерів, у режисерів, з якими йому пощастило працювати (насамперед, у Ігоря Равицького, у Костянтина Пивоварова, Володимира Туманова, Миколи Тараненка, Дмитра Богомазова, Юрія Одинокого, Алессіо Бергамо з Італії…)…

Грав по кілька ролей (Баул, Гефлз, Актор, Суддя,Торговець з Чикаго) у виставі «Кар’єра» за п’єсою Б.Брехта «Кар’єра Артуро Уї, яку можна було спинити», у виставі «Г-і-р-ко!» за п’єсами А.Чехова, В.Маяковського, І.Ільфа та Є.Петрова (Димба, Антон Павлович, Весільний батько). І в кожній намагався бути різним, як зовні, так і за внутрішнім відчуттям.

Серед безперечних акторських удач О.О.Бабія – ролі, які високо оцінені театральними критиками, широкою театральною громадськістю, глядачами: Пак у виставі «Сон літньої ночі» за комедією У.Шекспіра, Привид Гамлетового батька у виставі «Гамлет» за однойменною п’єсою У.Шекспіра.

В них, можна сказати, гармонічно поєдналися О. Бабій-мім і О. Бабій-актор драматичного театру.

Пак в «Сон літньої ночі» – добрий маг-чарівник, який спритно «зрежисирував» хід подій у лісі, все переплутав, пожартував і… потім поєднав пари заакоханих належним чином. Шкода, що ця вистава зараз не йде на сцені театру…

Стосовно «Гамлета»… В листопаді ця вистава знов повертається після тривалої перерви на сцену, і глядачі, котрі завітають до театру, побачать Олександра Бабія в ролі Привида Гамлетового батька – приголомшуюча, вражаюча оповідь про події в королівському палаці!.. І все це мовою пластики.

За два з половиною десятиліття в Одеському українському театрі зіграно чимало.

Ролі у виставах на основній сцені, на експериментальних сценічних майданчиках, ролі у виставах-казках… Яскраві епізоди, центральні ролі. Митець їх не розділяє на маленькі та великі. Всі однаково дорогі. Бо в кожну з них вкладено частку душі.

Якось друзі порадили Сашкові спробувати себе в конкурсі «Україна має талант» на телеканалі СТБ. Поїхав до Києва – спробував!

Увійшов у півфінал конкурса – в першу десятку.

Глядачі, котрі прийшли на київський кастинг конкурса, що проходив в залі національної опери України), аплодували стоячи, скандууючи: «Браво!Браво!» Олександр Бабій зіграв цілу виставу: з гумором показав, як розпочинається ранок у чоловіка… ось чоловік прокинувся, далі… вмився, поголився, поснідав… А ось як починається ранок у жінки… це треба було дивитися!

Навесні 2012 року в Одесі проходив другий міжнародний фестиваль клоунів та мімів «Комедіада» – форум провідних театрів пантомімів і клоунади України та Зарубіжжя. Спеціальним призом «Спадкоємці Марселя Марсо» був нагороджений соло-мім Олександр Бабій. Так, до численних нагород – з конкурсів у Польщі, Німеччині, в Україні – додалася ще одна. Сподіваємось, не остання.

Олександр прагнув спробувати все в акторському мистецтві. І естраду, і театр, і кіно. Знявся в кількох фільмах: в кіноальманасі «Україно, goodbye!» (серія «Зло»), «СБУ. Спецоперація», «Одеса-мама», «Заяць, спажений по-берлінськи» тощо. Щоправда, в кіно були невеличкі епізоди, але Олександр Бабій в них запам’ятовувався.

15 жовтня у Олександра Бабія – ювілейний день народження. Вітаючи дорогого артиста-васильківця з святковим днем, хочеться побажати йому здоров’я, щастя, благополуччя, нових мистецьких злетів.

Мрії збуваються! Тільки треба, щоб вони були, тоді все обов’язково збудеться!

Любов Федченко, керівник літературно-драматичної частини Театру імені В.Василька

Фрагмент вистави «Сон літньої ночі» – дивіться тут