ШЛЯХ ДО ПОВНОЛІТТЯ
21 жовтня у артиста-ветерана Одеської української сцени Петра Юхимовича Зінченка – ювілейний день народження.
По-різному складаються долі митці. Багато в них важить його Величність Випадок. На перший погляд, так. Але у тому, як склалася доля артиста Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В.Василька Петра Зінченка, величезну роль зіграли його друзі, взагалі люди, які траплялися йому в житті.
Яким чином доля занесла хлопця з Кубані до Одеси?…
В нього був голос. Ще в школі, у старших класах, організував з друзями вокально-інструментальний ансамбль, в якому він був солістом і грав на бас-гітарі.
Закінчивши навчання в загальноосвітній школі, відслуживши в армії (військову службу проходив в музичній частині, був солістом-співаком у військовому ансамблі пісні та танцю у Львові), вступив до Краснодарського музичного училища. На другому курсі вирішив: нащо витрачати час, та й викладачі в училищі рекомендували обдарованому студенту продовжити навчання в консерваторії. Тож, забрав Петро документи і подався на іспити до столичної консерваторії. На іспиті його слухала знаменита співачка Єлизавета Чавдар. За її рішенням Петра Зінченка прийняли на підготовче відділення – підкурс.
Радісний та щасливий, Петро взяв квиток і поїхав до Одеси, щоб побачитися з друзями по музичному училищу. Анатолій Носков та Олександр Мандрін вже вчилися в Одеській консерватрії імені А.Нежданової й кликали його приїхати погостювати. Зустрілися біля консерваторії. Друзі запропонували: ходімо, побачиш, де ми навчаємось. Познайомили зі своїм педагогом з вокалу Інною Лебедєвою, яка відразу ж попрохала його заспівати. Заспівав.
А далі відбулася знаменна зустріч з Галиною Анатоліївною Полівановою, завідувачкою кафедри сольного співу. Таким чином, Петро Зінченко залишився на все своє подальше життя в Одесі.
Тут його родина, друзі, театр. «Кубань – то моя батьківщина, земля, на якій я народився. Одеса – місто, де народилася моя творча доля», – каже, згадуючи про головні події свого життя, митець-ювіляр Петро Юхимович Зінченко.
Він міг би співати в Одеській опері… Мріяв про це. А склалося так, як склалося. В 1984 році дістав запрошення як співак-тенор до Одеського українського театру на роль Петра у виставу «Наталка Полтавка» за І.Котляревським з музикою М.Лисенка.
Ще на першому курсі консерваторії разом з народним артистом України Броніславом Вікторовичем Мешкісом, який викладав у них акторську майстерність, готував роль Петра. Взагалі пісня Петра «Сонце низенько…» супроводжує митця все його життя.
От і зараз у виставі «Ревізор» за М.Гоголем, граючи роль Степана Ілліча Уховертова, часного пристава, він співає «Сонце низенько…». І це дивовижно!
Петро Зінченко прийшов до театру в 1984 році – і одразу ж поїхав з колективом на двомісячні гастролі у Вільнюс та Мінськ. Грав і співав у «Наталці Полтавці» Петра, в «Запорожці за Дунаєм» – Андрія, в «Сватанні на Гончарівці» – Олексія. І дивився вистави «Сорочинський ярмарок», «У неділю рано зілля копала…», «Вечір», «Поріг»… як працюють інші артисти: народні артисти України Олександр Луценко, Генріх Осташевський. Микола Сльозка, Юлій Божек, заслужені артисти України Олег Похилко, Катерина Лозова… та хіба всіх перелічиш! То була його школа драматичного мистецтва.
Найпершими наставниками в театрі він вважає завідувача музичної частини театру – заслуженого діяча мистецтв України Бориса Зільберглейта і дружину Маестро – заслужену артистку України Станіславу Шиманську.
Перша драматична роль – у виставі «Непереможена територія» за п’єсою одеського письменника і драматурга Родіона Феденьова, яку ставив запрошений режисер Мирон Лукавецький. Невеличка роль такого собі матроса-простачка, який спритний і хитрий, як кажуть, і вашим, і нашим.
Ще одна роль – з перших драматичних ролей: роль бійця Макітри у виставі режисера-постановника заслуженого діяча мистецтв України Володимира Туманова «Червоні дияволята»…
З величезним задоволенням Петро Юхимович грав і грає ролі в дитячих казках, приміром, роль Феофана у виставі «Витівки шалапута» Р.Бродавка (режисер-постановник заслужений діяч мистецтв України Костянтин Пивоваров).
«Співочі» ролі він передав творчій зміні. У виставах діючого репертуару грає хоч і не багато, але із задоволенням: в комедії «Ревізор» за М.Гоголем – Уховертова, в музичній виставі в «За двома зайцями» М.Старицького з музикою Б.Зільберглейта – Приятеля Голохвостого , у виставі «Український Декамерон» КЛІМа, що йде в умовах експериментальної творчої майстерні «Глядач на сцені», – Старійшину, є у Петра Зінченка ролі в музичній комедії «Сорочинський ярмарок» за повістю М.Гоголя, в мюзиклі для всієї родини «Пригоди Мюнхгаузена в Україні» О.Коломійцева та інші.
Що хотів би ще зіграти?..
«Якби здоров’я дозволило, хотів би зіграти роль Сірка у виставі «За двома зайцями», Скорика «Сватанні на Гончарівці»… Це було б мені цікаво».
Яка улюблена пісня?
«Всі українські народні пісні. Вони дуже мелодійні, чарівливі. Звісно ж, «Сонце низенько…». Та, мабуть, найулюбленіша – «Повій, вітре, на Вкраїну».
Я рано відірвався від рідного гнізда… від родини. У мене була велика родина: два брати і чотири сестри, батьки – прості люди: тато – механізатор, мама – кухар .
Моя бабуся Мотря мала чудовий голос, гарно співала. Мабуть, щось від неї передалося й мені.
Я дуже хотів співати. І полетів у широкі світи. Мені здається, що ця пісня про мене також.
…Час летить так швидко. Хочеться все встигнути: і нові пісні вивчити, і нові книги прочитати, і вірші ( я дуже люблю поезії Тараса Шевченка, Расула Гамзатова, Сергія Єсеніна… гуморески Павла Глазового, Степана Олійника…), і, коли пощастить, нові ролі зіграти…
Останнім часом часто замислююся над тим, як би склалося моє життя без пісні, без театру, без Одеси… Хтозна, як. Єдине, що я знаю точно: пісня мені дає життєву снагу, допомагає пережити все: і хворобу, і всі інші негаразди…
Скоро Новий рік… Одягнувшись в костюм, шапку, бороду Діда Мороза, приготувавши гарні подарунки, я привітаю з новорічним святом своє сонечко – онуку Софійку, яка вже не один раз бувала у нас в театрі, потім вдома вона розповідає, що там бачила, і показує, як там співали…»
Можна сподіватись, що розпочавшись з Петра Юхимовича, артиста Одеського українського театру, створиться мистецька династія: від подружжя Зінченків – до дітей¸ а далі – до онуків.
З повноліттям, Петре Юхимовичу! 28 років (саме стільки Вам було, коли Ви прийшли до театру) плюс 32 (стільки років прожили в рідному колективі) – от і виходить, повноліття! Здоров’я Вам, щастя, благополуччя, цікавої творчості! Любов Федченко
Фрагмент з вистави “Ревізор”, в ролі Уховертова – Петро Зінченко – дивіться тут
Фрагмент з відеозапису “Виставка театрального плакату “Ретроспектива. 1925 – 2015 рр.”, присвячена 90-річчю Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В.Василька, в Одеському літературному музеї -11 вересня 2015 року – дивіться тут