Згадуючи наставника та друга.
4 листопада –День народження Ігоря Миколайовича Равицького.
Цей день був для нас знаменним. Кожен в колективі бажав підійти і поздоровити іменниника особисто.
І у відповідь незмінно чули: «Благо-дарю!..»
За три десятиліття скільки свят ми відзначали разом!.. Прем’єри, ювілеї митців, ювілеї вистав, ювілеї рідного театру… Дні народження і ювілеї нашого художнього керманича. Перший в 1984 році, коли Ігор Равицький поставив у театрі виставу «Тев’є-молочник» за Шолом-Алейхемгом (пєса Григорія Плоткіна). Музична, дуже добра і мудра вистава. Сезон 1988-1989 рр. зустрічали з Ігорем Миколайовичем як художнім керівником театру. Святкували разом відкриття сезону, прем’єри.
«Посміхайтесь, панове, посміхайтесь…» – ці слова із знаменитого фільму «Той самий Мюнхгаузен» стали епіграфом для ювілейного творчого вечора народного артиста України Ігоря Равицького в 2016 році. Бо ж… незважаючи ні на що, Людина, Митець має робити на землі добру справу… Головне, щоб це комусь було потрібне. Ці слова він часто повторював в розмовах, на репетиціях, зустрічах, в інтерв’ю.
Він прожив багате на події, відкриття, любов і визнання життя. Кожен день був наповненний творчістю…
Ігор Миколайоич любив Одесу, місто, овіяне легендами, в якому люди «вміють веселитися, радіти, а коли вже плачуть, то на повну силу…».
В Одесі в 1970-ті його батько – народний артист України Микола Петрович Равицький поставив на сцен Одеського українського театру «Кремлівські куранти» М. Погодіна.
Тож, Одеса невипадково стала його рідним містом… Одеський період Майстра тривав тридцять років.
Мюзикл Марка Розовського, написаний за оповіданням Олександра Купріна «Гамбрінус» став першою сторінкою Його «Одісеї», в якій він освідчувався Одесі та одеситам в своїй любові.
Задумав цілу низку вистав, присвячених Одесі та одеситам. Продовженням одеської теми в творчості була вистава «Місто мого дитинства» за п’єсою одеситів Г. Голубенка, Л.Сущенка, В. Хаіта «Старі будинки» (та й в кожній виставі Ігоря Равицького відчувається його любов до нашого міста), на початку вистави звучить голос режисера-постановника: «Это мой город… здесь я родился… »
Минулого року театр грав цю виставу саме 4 листопада – в День народження народного артиста України Ігоря Равицького. Сумно, що грали улюблену виставу без Ігоря Миколайовича…
Він мряв поставити виставу «Дванадцять стільців» за романом І. Ільфа та Є. Петрова.
Активно працював над задумом. Збереглися дорогоцінні записи. Переконана, вистава стала би подією мистецького життя Одеси, та й не лише Одеси… Вистава була б сучасною, несподіванною, оригінальною. І по відчуттям – одеською.
Мріяв поставити цю виставу до 95-річчя Одеського академічного українського театру імені В. Василька.
Але не встиг…
Вже другий рік ми відзначаємо День народження народного артиста України Ігоря Равицького, без нього.
Але ми пам’ятаємо. І прагнемо бути гідними його.
Любов Федченко.
