Український театр Одеси. День перший. Сезон перший
7 листопада — день народження Одеського українського театру. Спробуємо перенестись на відстань у 88 років — в ті далекі часи, з яких починається біографія мистецького колективу.
Ось що писав перший завідувач літературною частиною новоствореного колективу (тоді письменник-початківець, а згодом загально визнаний драматург) Іван Микитенко:
«Одеський Державний Театр відкрився в день 8-ї роковин Жовтневої революції — 7 листопада 1925 року п’єсою А.В.Луначарського «Полум’ярі» в поставі Б.С.Глаголіна та художнім оформленні М. Матковича.
[…] Представники партійних, радянських професійних, політосвітніх, наукових установ і «Гарту» відзначали особливе значення театру, як огнища нової культури, і висловлювали театрові гарячі побажання найпродуктивнішої роботи.
Колектив артистів зі щирим піднесенням надзвичайно чітко і яскраво показав себе з перших же вистав…
[…] Відкриття театру і всі подальші його вистави, можна сказати, завоювали одеську суспільність…»
Остап Вишня про свої враження про театр (з записних книжок):
«Навряд чи ще якийсь український театр користується такими симпатіями й признання з боку глядача, як Одеська Держдрама.
[…] Не доводимо тут про те, як «легко» було українському радянському театрові, та ще в Одесі, повоювати «маму», закріпити свої позиції, викликати і признання, і симпатії, і, кінець кінцем, любов. Що тут доводити. Це ясно і без доказів.
[…] Одеса називає Держдраму: наш театру.
І це «наш» говориться з любов’ю і з гордістю.
Слово це я чув не раз і зовсім не в театрі.
— Були вже в Держдрамі? Ну як вам наш театр?
І бачиш, що співбесідникові хочеться, щоб, не дай бог, на обличчі твоєму не було й тіні незадоволення з «нашого» театру.
Старша гвардія (Гаккебуш, Мещерська, Замичковський, Ковалевський, Осташевський, Маяк, Хуторна) — то цоколь, на якому не страшно які вам завгодно візерунки візерунковувати. Він не здригнеться!
А, правду казавши, є з кого й візерунки ліпить!
Є там Нятко, Осмяловська, Мацієвська, Лісовський, Блакитний, Гарник, Липківський, Шумський… Є й ще багато інших, молодших (Михалевич, Ковальська, Богданов, Тимошенко). Це вже окраса українського театру…
Виросли в Одесі актори! Має Одеська Держдрама прекрасний ансамбль».
Володимир Вольський, ветеран сцени:
«Усе своє свідоме життя я віддав театру. Я не був ні актором, ні режисером. Я був скромним помічником режисера, а тому знаю театр з самого нутра.
[…] В Одесі щойно народився український державний театр. Уявіть собі, в одному приміщенні, на Грецькій вулиці, двоє дверей поруч: одні вели до російського театру, другі — до українського, а неподалік був ще й єврейський. На відкриття держдрами до каси вишикувалась довга черга. До постановки її дирекція (директор Борис Стах, людина високої культури, особисто знайомий з Е.Багрицьким, К.Паустовським, І.Бабелем та іншими видатними письменниками) запросила актора і режисера Бориса Глаголіна, якому добре були відомі смаки одеського глядача, його нахил до екстравагантності. З самого початку вистави режисер «ошелешив» глядача: при повній темряві на сцені і в залі, з глибини сцени, з широко розчинених з вулиці дверей, голосно сигналізуючи, просто в зал мчить авто з засвіченими фарами.
Глядачі, жахнувшись, притислися до крісел. Перед рампою машина зупинилась, сцена освітилась, з передніх дверцят легко вискочив жвавий матрос Власик (Шумський), розкрив дверцята заднього сидіння — вийшов елегантний Руделіко (Блакитний), вивів Діану де Сегонкур (Ужвій). Все було так несподівано і незвичайно…
Все місто кинулося на прем’єру, квитків не вистачало….
Досвідчений адміністратор Борис Чацький, стежачи за чергою, керував і касиркою. І коли в касі лишалася ще якась сотня квитків, він наказував вивісити «аншлаг». Зашуміла черга: «Як?! З ранку стоїмо…» І почалися дзвінки адміністратору: «Борисе Михайловичу, зробіть ласку, влаштуйте два квитки!» Він. Звичайно, робив ласку. Так було і другого, і третього дня — цілий місяць, аж до другої прем’єри».
Перший сезон Одеської української Держдрами, розпочавшись 7 листопада 1925 року, тривав півроку. Урочисте завершення його відбулося 3 травня 1926 року. Театральний рік був успішним, щедрим на творчі здобутки: підготовлено 14 прем’єр, показано 120 вистав, які подивилося 62 430 глядачів.
7 листопада 2013 року колективу васильківців виповнилося 88 років. День народження минув для митців у репетиціях, в творчості.
8 листопада глядачі мають можливість поздоровити колектив улюбленого театру з днем народження, завітавши до театру, щоб подивитися яскраву видовищну музичну комедію «Сорочинський ярмарок» за повістю М.Гоголя (п’єса М.Старицького). У виставі, яку поставив заслужений діяч мистецтв України Костянтин Пивоваров, зайнятий талановитий акторський ансамбль.