Шлях вiд третього поколiння до першого

Сорок років тому на афіші Одеського українського театру з’явиласявистава з символічною назвою – «Третє покоління» за п’єсою Миколи Мірошніченка.

Вистава – політичний диспут, вистава – репортаж з місця події – консультативної наради молодіжних організацій багатьох країн світу. Режисер-постановник народний артист України Б. В. Мешкіс ставив виставу про реальну гостру політичну боротьбу в лавах міжнародного молодіжного руху. Про політичний двобій, який ведуть юнаки і дівчата різних національностей, різних країн, різних світоглядів. В його виставі були задіяні артисти старшого покоління: народні артисти України Валентина Туз, Олександр Луценко, Генріх Осташевський, заслужені артисти України Борис Митрофанов, Ігор Максимов, Світлана Гужва та інші митці.

На першому плані у виставі – молодь. 14 молодих артистів театру. Від них вимагалося , перш за все, показати свою громадянську зрілість. Діяти словом. Будувати роль не за характером персонажа, а, користуючись термінологією Аристотеля, « за спрямованістю волі».

Тоді восени одеський глядач познайомився з випускниками акторського факультету Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого – курсу народної артистки України Ірини Олександрівни Молостової. Їх було п’ятеро: Тетяна Глущенко, Лідія Данильчук, Галина Слободюк, Олександр Кобзар, Анатолій Фоменко.

Приїхали до театру в червні 1978 року… І одразу ж на гастролі, в Ригу… Вони брали участь в масових, народних сценах музичного репертуару, за творчої необхідності вводилися на невеличкі ролі, епізоди у виставах гастрольного репертуару.

У виставі «Третє покоління» вони були саме третім поколінням, якому з усією пристрастю молодості, відчайдушністю довірено було вести бій за мир та щастя людей на Землі. Навіть, коли дехто з їхніх героїв проповідує реваншизм і мілітаризм, вони ведуть свій бій за мир на Землі. Бо ж грали ролі так, що викликали протест, вибухову реакцію в глядацькому залі.

Лідія Данильчук грала роль Ольги Стрижевич, представниці молоді з України. Галина Слободюк – Ельзи Хольман, представниці молоді з Німеччини. Тетяна Глущенко – Ядвіги Вжешенської, з Польщі…

Третє покоління. То був вік більшості героїв вистави. В їхніх руках була доля миру, майбутнього планети. Звертаючись до залу, артисти в цій гостро публіцистичній виставі представляли своїх героїв, діючи, як справедливо було зазначено, в одній з рецензій, «жаром свого серця».

Відтоді минуло сорок років…Змінилися покоління людей. І покоління митців.

«Третє покоління» стало першим…

Заслужені артистки України Тетяна Глущенко і Галина Кобзар-Слободюк – провідні актриси театру. У кожної на рахунку – десятки творчих удач, етапних ролей на сцені рідного театру. Вони обидві – успішні в мистецькому житті. Багато грають в театрі, знімаються в кіно, займаються викладацькою діяльністю.

Вони – вірні подруги, ще з інституту. Пишаються тим, що вони – учениці видатного Майстра, самої Ірини Молостової.

Є в їхній творчій біографії вистави, в котрих безпосередньо і органічно поєдналися їхнє громадянське світосприймання болючих проблем сучасності.

Насамперед, згадується вистава «Вся надія» за п’єсою М.Рощіна «Вся надія» ( або «Фатальна помилка»), яку поставив у 1987 році заслужений артист Росії Борис Зайденберг.

В цій мелодраматичній історії про життя звичайних людей вони грали учениць ПТУ. Подруги: Жирафа (Галина Кобзар-Слободюк), Надька (Лідія Данильчук), Бухара (Тетяна Глущенко)… На сцену виходили персонажі, знані з реального життя… Актриси грали ролі, передаючи характер свого персонажу, його долю, водночас, як і в давній вже виставі «Третє покоління», діючи «жаром свого серця». Тобто висловлюючи свою громадянську пристрасність, свою активну участь в боротьбі за людину, за її майбутнє.

Якось так вибудувалось в їхньому житті… Художній керівник театру народний артист України Ігор Равицький шукав для актрис першого покоління (провідних майстринь Одеської української сцени!) п’єсу. Пошуки привели до п’єси «Маленький світ» білоруського драматурга Олени Попової. Була в цій нехитрій історії про давніх інститутських подруг пронизлива, хвилююча кожного правда. Бо ж в житті людини, особливо зрілої, котра багато чого пережила, чогось досягла чи не досягла, настає такий момент, коли треба зупинитись, оцінити власні вчинки, ставлення до світу, до подруг, врешті-решт.

Їх у «Маленькому світі» – чотири: Жанна – заслужена артистка України Тетяна Глущенко, Ліза – заслужена артистка України Галина Кобзар-Слободюк, Піскунова Алла – заслужена артистка України Світлана Гужва, Ольга – заслужена артистка України Ірина Черкаська. І Артур – артист Євген Юхновець. Його герой у цій виставі є тим «лакмусовим папірцем», котрий викликає реакцію, завдяки якій відбувається переоцінка цінностей, повернення подруг, кожної з чотирьох, до себе…

Ці героїні були близькі актрисам… Адже, якщо повернутись в їхню інститутську юність, у них так само вибудовувалися дружні стосунки… Можна було б розподіл ролей провести інакше. Від початку режисер-постановник вистави Ігор Равицький пропонував актрисам вибрати роль, яка більш до душі, близька за, так би мовити, психофізикою. Але… сталося, як сталося. Вистава «Маленький світ» вийшла точною за акторським ансамблем, глибокою, правдивою, людяною.

Шкода, що ювілярки року – заслужені артистки України Тетяна Глущенко та Галина Кобзар-Слободюк (в червні виповнюється рівно сорок років, як вони, випускниці театрального вишу, увійшли до творчого складу Одеського українського театру) не зіграють зараз цієї глибоко психологічної, хвилюючої, доброї і мудрої вистави…

Що ж, почекаймо до нового театрального сезону.

А поки… Привітаймо цих талановитих актрис з 40-річчям плідної, успішної творчості на сцені Одеського академічного українського музично-драматичного театру імені В.Василька.

Здоров’я вам, щастя, натхнення і нових мистецьких відкриттів! Хай не гасне «жар серця»!

Любов Федченко