«На цьому роялі грає тільки Бог», або Танці на ящику з динамітом в одеському театрі
Перший прем’єрний показ вистави «1900-й. Легенда про піаніста» відбувся в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька.
Книга Алессандро Барікко та культовий фільм Джузеппе Торнаторе, звичайно, прекрасні твори, але наша версія також достойна. І для її сприйняття необов’язкове знайомство з першоджерелом, хоча воно й бажане.
В будь-якому випадку, вистава не для тих, хто приходить до театральної зали з власним вбогим літературним смаком та бажанням тупо реготати в надії почути щось непристойне. Тут потрібно максимальне включення, треба бути налаштованим на тонкі енергії, всосувати кожну мить, що відбувається на сцені, де, власне, і знаходишся.
Режисер-постановник Олександр Самусенко здивував свіжістю рішень, здійснити які допоміг йому сценограф Максим Лапко. Формат «Глядач на сцені» дозволяє публіці опинитися на місці пасажирів лайнеру «Вірджинець». Планшет сцени виявляється палубою, яку драїть чорношкірий матрос Денні Будмен (Анатолій Головань). Одразу скажемо, темний грим швидко потрапляє з долонь матроса на білі рукавички красуні-пасажирки (Марія Буймович), коли проходиться з нею в танці по чистій палубі. Тут є про що подумати, може, аквагрим не буде так бруднити?
Проте, звичайно, частіше партнеркою по танцях слугує йому швабра, чиї кучері з пеньки спадають на плече партнера, немов розкішні локони… Одначе в останню путь, коли він опиниться в шлюпці з переламаними штормом кістками, проводжати Денні буде якесь видіння з минулого, статечна негритянка, котра неперевершено співає блюз (помічник режисера Мирослава Ткач демонструє нову грань свого таланту). Шлюпка стає човном Харона…
Коли за сюжетом штормить, поворотне коло стрімко обертається зовсім поруч з публікою, і легко можна підхопити морську хворобу, а ще згадати про долю пасажирів «Титаніку». І це логічно, адже реальний «Вірджинець» фатальної ночі 15 квітня 1912 року йшов на допомогу «Титаніку», що потерпав від аварії, просто «Карпатія» обігнала його.
До того ж, сьогодні ми всі, і актори, й глядачі, можемо загинути будь-якої миті, на війні таке трапляється. Та не полишаємо рідної палуби, ось як геніальний піаніст-самоук 1900-й, названий так за роком народження. Дитя однієї з емігранток, яка досягла берегів Америки, де, подейкують, всі багаті та щасливі, покинуте в коробці з-під лимонів. Матрос Денні його й підібрав, оберігав від крикливого капітана та численних чиновників, котрі намагаються знайти й відібрати дитину.
Дитя ми на сцені не побачимо, як і трубу «ненадійного оповідача», трубача Макса Туні (Володимир Романко), котрий після описуваних подій вимушений через проблеми з грошима продати свій інструмент. Він у захваті від таланту 1900-го, котрого (з мінімумом текстових реплік, але з максимумом присутності за роялем) грає піаніст та композитор Вадим Бессараб.
Фінальний монолог 1900-го про те, як важко було б жити не на лайнері, а в безкрайньому світі, подібному до роялю, на якому грає тільки Бог, Макс промовляє, одягнувши на себе концертний фрак піаніста. Але цей фрак має білу підкладку, коли його одягає навиворіт 1900-й, він грає за конкурента в сцені творчого батлу із джазменом Джеллі Ролл Мортоном (Павло Івлюшкін в білому костюмі віртуозно б’є степ на ящиках з написом «Динаміт»). Фрак знову набуває чорного боку, і тепер піаніст грає за себе, все віртуозніше та віртуозніше (за аранжування та імпровізації відповідає також Вадим Бессараб, і зрозуміло, ніякого іншого виконавця ця роль в нашому театрі не передбачає).
Так ось, про трубу. За неї співає Марія Буймович, і якщо у актриси є подібний досвід в минулому, то Мирослава Ткач раніше ніколи не співала джаз. В прекрасних вокальних номерах є величезна заслуга хормейстера Наталі Боярської, чиє основне місце роботи – Ровенський театр. На цьому варто зупинитися, повірте на слово, що вистава подібна до скриньки з сюрпризами, що кожна, навіть найменшая роль, чітко окреслена та врізається у пам’ять, що сидіти на палубі в напівтьмі під штормовий гул чудово й душекорисно. Джаз, чи знаєте, така музика, з якою не страшно помирати, а Бог нехай грає далі свій блюз, коли на то воля Його.
Автор — Ірен Адлер, фото Олександра Синельникова
https://dumskaya.net/news/na-etom-royale-igraet-tolko-bog-ili-tantcy-na-ya-180946/ua/?fbclid=IwAR0JNO7SBP6lsacHZLfjMO22VWQGENmi72-O-qoxD2NHyA5HX7qp56Pba2w
