День народження Любові Гурін. Щоб побачити море…

У актриси Одеського академічного українського музично-драматиичного театру імені В. Василька Любові Борисівни Гурін 18 червня — ювілейний день народження.

— Я народилася 18 червня в с. Андріївка Городнянського району на Чернігівщині… Батьки — лікарі (мама — завідувачка пологового будинку, тато — ветеринарний лікар). З 4 по 10 класи школи мешкала у бабусі в селі неподалік від Ніжина, в Чернігівській області. Дивна річ: до Києва їхати півгодини, а до Чернігова — цілу ніч, хоча це село знаходиться в Чернігівській області.

Навчаючись в школі, почала писати вірші, які друкували в місцевій газеті. Брала участь в шкільному КВК… Після школи намагалася поступити до театрального інституту. З першого разу не вийшло. Ну, а з другої спроби —стала студенткою.

Один запис у трудовій книжці. Один театр на все життя… Хоча у випускниці Київського інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого Любові Гурін були цікаві пропозиції з театрів різних міст України, вона вибрала Одесу, тому що там було море — а вона ще жодного разу в житті не бачила моря!

В серпні 1975 року випускниця столичного театрального ВНЗ стала одеситкою. Тепер, через майже чотири десятиліття, вона вдячна долі за те, що та подарувала їй це дивовижне місто.

В Одеському українському театрі молоду актрису зустріли дуже доброзичливо. Головним режисером театру був народний артист України Броніслав Вікторович Мешкіс, у виставі якого «97» за п’єсою М. Куліша Любов Гурін зіграла свою першу роль — Лізю, дочку куркуля Гирі (його грав народний артист України Олександр Луценко).

— Взагалі мені пощастило на знаменні зустрічі, — каже актриса. — У мене були дуже чуйні, уважні партнери і вчителі-наставники в мистецтві: народні артисти України Генріх Осташевський, Юлій Божек, Іван Твердохліб, Микола Сльозка, Василь Яковець, заслужена артистка України Галина Бутовська… Можна називати і називати.

В репертуарному списку актриси Любові Гурін від самого початку роботи в Одеському українському театрі були ролі в класичному і сучасному репертуарі. Вона грала молодих героїнь, дівчат і молодиць, що називається, від землі, котрі твердо стоять на землі, чітко знають, що їм потрібно від життя. Впевнені в собі, напористі. Такою була її Настка у виставі «У неділю рано зілля копала…» В. Василька (за мотивами однойменної повісті О. Кобилянської), яку поставив у 1982 році І. Гріншпун. Через рік, в своїй наступній виставі на одеській українській сцені, І. Гріншпун довірив актрисі Л. Гурін роль яскравої, галасливої, темпераментної Хіврі…

— Для мене завжди на першому місці була сім’я, дитина… — згадує актриса. — Можливо, через це щось важливе для мене як актриси пройшло повз мене, щось не вдалося. Але я вдячна долі за те, що грала, приміром, Килину в «Лісовій пісні» Лесі Українки, одну з дочок Гуски Устоньку в «Отак загинув Гуска» за п’єсою М. Куліша, за ролі у виставах «Непереможена територія» за п’єсою одесита Р. Феденьова, «Ефект Редькіна» за комедією О. Козловського… Я пам’ятаю кожен свій вихід на сцену. Дуже люблю дитячі казки. В діючому репертуарі є вистава «Витівки шалапута» за п’єсою-казкою Р. Бродавка, де я граю роль Фрейліни. Я продумала образ цієї манірної, дуже своєрідної, і, скажу так, недалекої дами до найменших деталей: як вона ходить, як носить сукню, як вимовляє слова… Та інакше і бути не може. Я маю знати про свою героїню все. Ось, приміром, Меронія в комедії «За двома зайцями» за п’єсою М. Стариицько. Ми знаємо, що вона черниця, але ж цього замало. Потрібно придумати її історію від самого початку і до того, як вона стала черницею. Я і придумувала, спостерігаючи за черницями в монастирі. Так мене навчали в інституті мої педагоги — Володимир Приймак і Анатолій Скибенко. Або ж була в мене робота у виставі «Кафедра» за п’єсою В. Врублевської — роль Білкун. Ставив режисер В. Туманов. Я тоді вже відпрацювала п’ять сезонів в театрі, в мене вже був певний акторський досвід. І все ж мені не доводилося зустрічати таких жінок. Тому я попросилася на кафедру в університеті, щоб поспостерігати і щось взяти для ролі.

Одеські глядачі бачили актрису Любов Гурін в таких виставах діючого репертуару: «Український Декамерон» КЛІМа (постановка В. Троїцького) — в ролі Матері, «Ревізор» за п’єсою М. Гоголя (режисер — Ю. Одинокий) — в невеличкій ролі Жінки-Прохачки… У виставі «Кайдаші» за мотивами повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» (режисер — К. Пивоваров) Любов Гурін грає Палажку, ту, яка щовесни ходить на прощу, без упину молиться, однак не позбавлена чисто жіночих слабостей (дуже вже балакуча, метушлива).

В одній з останніх за часом прем’єр театру — музичній комедії за повістю М. Гоголя (п’єса М. Старицького) «Сорочинський ярмарок» (режисер — К. Пивоваров) Любов Гурін грає роль Сластьониці. Невелика роль, але майже весь час потрібно бути на сцені.

Кожного разу під час вистави «Сорочинський ярмарок» вокальне соло Любові Гурін викликає оплески в глядацькому залі. Сильно, вільно звучить голос актриси. Автентичний народний спів. Відкритий звук…

— Мене наче «прорвало» в цій ролі. Ще в дитинстві я дуже любила співати. Співала, розкинувши руки, уявляла, що я лечу на величезному просторі. Вільна і смілива.

Любов Федченко

P.S. Колектив Українського театру та шанувальники творчості Любові Гурін бажають актрисі здоров’я, любові, радості. І нових яскравих ролей на сцені Українського театру!