Артур Міллер: драматург, якого варто відкрити

Якщо в українського глядача попросити назвати найвідомішого американського драматурга ХХ століття, найімовірніше, першим прозвучить Теннессі Вільямс. І це трохи несправедливо щодо Артура Міллера.

В Америці Міллер — однозначно першого першого ряду драматургів. Автор «Смерті комівояжера», «Суворого випробування», «Всі мої сини», лауреат Пулітцерівської премії та один із драматургів, які визначили обличчя світового театру другої половини ХХ століття.

Його головна тема — звичайна людина перед великим моральним вибором. Міллер фактично довів: для справжньої трагедії не потрібні королі й герої. Трагедія може статися у звичайному американському будинку — і від цього бути не меншою за шекспірівську.

Міллер писав про відповідальність, гроші, успіх, родину, провину, самообман і ціну компромісу. І майже завжди залишав глядача з незручним запитанням: а як би на його місці вчинили ми?
У його власному житті теж вистачало драматургії.

Під час Великої депресії родина Міллера втратила статки, а молодому Артуру довелося працювати на складах і заводах, щоб оплатити навчання в Мічиганському університеті. Можливо, тому його герої так добре знають ціну грошей, роботи й соціального успіху.

У 1950-х Міллер сам став об’єктом політичного переслідування. Комісія Конгресу США вимагала від нього назвати колег, пов’язаних із лівими організаціями. Він відмовився. За це його засудили за неповагу до Конгресу, хоча згодом вирок скасували. А ще був Голлівуд.
У 1956 році Артур Міллер одружився з Мерилін Монро. Один із найвідоміших інтелектуалів Америки та головний секс-символ епохи — пара, про яку говорила вся преса. Саме для Монро Міллер написав сценарій фільму «Неприкаяні» — її останньої завершеної кінороботи.

Міллер прожив 89 років і залишив по собі драматургію, яку досі ставлять у театрах усього світу.
Можливо, настав час і українському театру трохи змінити цю нерівновагу.
Бо якщо Вільямс — це передусім поезія людської душі, то Міллер — театр морального вибору.
І він напрочуд сучасний.

Незабаром на сцені театру Василя Василька — «Всі мої сини» Артура Міллера.