Нехай ніхто не плаче по мені

До 155-річчя від дня народження Лесі Українки.

Пластично-поетичний перформанс «Нехай ніхто не плаче по мені» (Леся не з підручника) — це спроба повернути нам справжню Лесю Українку. Не канонічний портрет зі шкільної стіни, не бронзову постать і не «вічну страждалицю», а людину — іронічну, пристрасну, вразливу, сміливу, закохану в життя й свободу.

Через слово, пластику й внутрішній монолог постає голос самої Лесі, часто без прикрас і цензурування, без міфів і звичних ролей. Вона говорить про родину й самотність, про біль і жагу до життя, про любов, втрати, подорожі, боротьбу з тілом і непокору духу. Це діалог крізь час — з поеткою, яка не просить жалю, а вимагає чесності.
Пластично-поетичний перформанс вибудовується як інтимна подорож у внутрішній світ авторки, де слово, рух і музика взаємодіють на рівних умовах. Через поезію, прозу, листи, спогади сестри, подруги і монологи з драматичних творів ми доторкаємося до справжнього — не вихолощеного цензурою — життя Лесі Українки: її любовей і втрат, дружби й інтелектуальних союзів, страхів і викликів, що формували її як людину й митця.

Перформанс відкриває іншу Лесю — гостру, живу, суперечливу. Ту, що сміється, пам’ятає, любить і говорить напряму: без дистанції століть, без іконостасів, без права на забуття.
Пластичні композиції, створені на основі переживань авторки, працюють не як буквальна ілюстрація, а як тілесна метафора: біль і спротив, зосередженість і вибух, самотність і сила. Сучасна пластика стає способом проговорити те, що не завжди вкладається у слово.

Режисер-постановник, хореограф, сценічне рішення: Денис Григорук
Текст: Світлана Бондар (на основі листів Лесі, спогадів Ольги Кривнюк-Косач та сучасних літературознавчих досліджень)
Музичне оформлення: Дмитро Бєлункін
Костюми: Оксана Тернавська
Афіша: Мирослава Ткач (на основі автограф фото та листа Лесі Українки до брата Миколи і сестер Оксани та Ісидори)

Прем’єра: 25 лютого 2026 року

Без антракту · Тривалість – 60 хвилин

Вистава йде у форматі «Глядач на сцені»