1 червня — день двох важливих ювілеїв в історії нашого театру

Сьогодні ми згадуємо одразу двох корифеїв української сцени, чиї долі назавжди пов’язані з Одеським українським театром.

150 років від дня народження Ганни Юхимівни Мещерської (Пащенко) — видатної української акторки, Народної артистки УРСР.

Її шлях до сцени був зовсім не схожий на казку. Майбутня зірка театру рано втратила батька, працювала нянькою, пакувальницею на тютюновій фабриці та просто намагалася вижити. Вперше до театру вона потрапила лише у 19 років.

А потім стався випадок, який змінив усе життя. Під час аматорського концерту Ганна декламувала вірші, і її помітив театральний антрепренер. Так почалася історія однієї з найвидатніших акторок української сцени.

У 1927 році Ганна Мещерська прийшла до Одеського українського театру й залишилася тут назавжди. Протягом 24 років вона творила історію нашої сцени, а її талант підкорював не лише театральних глядачів, а й кінолюбителів — акторка стала однією із зірок раннього українського кіно, багато фільмів за її участю було створено на Одеській кіностудії. У 1946 році їй було присвоєно звання Народної артистки УРСР.

Одеса стала її другою домівкою — містом, де вона жила, творила і залишилася назавжди.

А 105 років тому народився Народний артист України Генріх Осташевський (1921–2004) — актор, який понад пів століття творив історію українського театру та кіно. Його юнацька мрія була пов’язана з небом — Генріх Осташевський хотів стати льотчиком. Але доля привела його на сцену. Після навчання в Одеському театральному училищі, випробувань війною та окупацією він у 1944 році став актором Одеського театру юного глядача, а з 1958 року його життя нерозривно пов’язалося з Одеським українським театром.

Десятки сценічних ролей, понад двадцять кінострічок, співпраця з найвидатнішими режисерами свого часу — усе це стало частиною його творчої біографії. Та не менш важливою є його людська історія. За порятунок людей під час нацистської окупації Генріх Осташевський був удостоєний звання Праведника народів світу.

Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю двох митців, які творили славу нашого театру, нашого міста й української культури.
Пам’ятаємо. Шануємо. Пишаємося.