Равицький Ігор Миколайович

Вiн – з нами, а ми – з ним

Здавалося б, бажаючи розповісти про людину, ти перш за все шукаєш найгучніші її справи, найрішучіші дії, найкремезніші рішення. Тим більш, коли ця людина – керівник.
А якщо - й справді керівник, але – художній керівник?
Геніальні режисери нерідко були справжніми диктаторами, і в тому є логіка: адже слово режисера – це не просто наказ, а закон для актора…
Та, мабуть, все це – аж ніяк не про Ігоря Миколайовича Равицького, кращі три десятиліття творчості якого стали, без перебільшення, злетом нашого театру.
Так, взагалі, все в нього і починалося в житті, і йшло - зовні спокійно, буденно… Словом – звичайно.

Народився 4 листопада 1946 року у Дрогобичі, в родині режисера та актриси. В 23 роки, з дипломом режисерського факультету Київського вишу, прийшов до Сумського театру драми та музичної комедії, а у 1988-му очолив художнє керівництво Одеським українським музично-драматичним театром.

Яким був його дебют в Одесі? Міркуйте самі. Саме прем`єрою вистави «Тев`є-молочник» з напрочуд щирим та блискучим Ігорем Максимовим у головній ролі публіка та критика одностайно визначили початок нового життя театру. Того життя, коли Театр, як і необхідно, став Святом. А режисером вистави був Ігор Равицький. Він здійснив постановку класичного твору так, що класикою стала вже сама його постановка.

Різні потім будуть в нього вистави: і очікувані, і несподівані. З`являться «Хрещений батько» та «Втомлені сонцем» за популярними кінострічками. Піде глядач на суто одеське «Місто мого дитинства», на чудові «Шинкарку» та «Норовливого». Відчайдушно шукатимуть театрали зайві квитки на «Ну… дуже маленькі комедії», за участю світлої пам`яті феєрічного Миколи Сльозки, та на «Два ангели», де на нашій експериментальній, безпосередньо в одній для акторів площині з глядачем, започаткованої Равицьким «Сцені 38», перехрещуються вічність і сьогоденність в драматургії Віктора Шендеровича… Чесно кажучи, навіть цих робіт вже вистачило б на те, щоб ім`я режиссера занести в історію. Театр набув статусу «Академічний».

Про трупу нині небезпідставно кажуть, що про таку, за своїми можливостями, жоден інший театр у місті і мріяти не може. Рівень вистав? Так от, дивіться, буквально овації  у пресі – вже не одеській, а центральній. А ще – гастролі, фестивалі, премії…

Але ж… Нагадуємо: Ігор Равицький був не просто режисером, а художнім керівником театру! І сам для себе визначив, що має не лише поповнювати репертуар новими виставами, не лише комплектувати трупу молодими виконавцями, але й шукати, шукати, шукати нових, нікому ще не відомих, та обов`язково талановитих і перспективних режисерів. І, на щастя, чимало талантів відкрив: таки було в нього рідкісне чуття на них! Нинішний корифей Дмитро Богомазов, загальновідомий Влад Троїцький, загадковий та інтригуючий Клим, ґрунтовний Андрій Бакіров. Не кажемо вже про Нікіту Гриншпуна. Та один Іван Уривський чого вартий!

Це зараз вони – метри. А стартували ж, або, принаймні, майстерність режисерську опановували – у Равицького!.

До речі, завдяки цьому і актори привчалися та звикали працювати з різними постановниками, кожен з яких йшов своїм шляхом, сповідував власний стиль – але неодмінно заради загального успіху. Чи не гучно, чи не міцно, чи не яскраво виглядає така творча хода нашого художнього керівника?

А гучного командного голосу та звички рішуче наказувати – Равицький так, здається, і не набув. Досить було йому спокійно розмовляти, адже йому вірили – і довіряли безмежно. Чи заслужать таке інші навіть за допомогою диктатури? Ігор Миколайович звик посміхатися – по-доброму, щиро та доброзичливо…

Та що ж воно так гірко… 29 жовтня 2017 року Ігор Равицький відійшов у Вічність. І багато чого замисленого – так і не встиг здійснити…

Йшли дні, тижні, місяці.

А в театрі нашому все одно відчувалася його присутність. І зараз відчувається. І саме з ним, нехай не віч-на-віч, але в думках та сумнівах – неодмінно, радяться актори з приводу своїх нових ролей, а режисери – з приводу своїх знахідок та рішень у нових постановках.

Мабуть, ця Пам`ять – і є продовженням творчого життя для художнього керівника, чи не так?

 

© 2019. «Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька». Всі права захищені. Використання матеріалів на сторонніх ресурсах можливе за умовою гіперпосилань.

«UNDERCLOUDS» – Студія WEB розробок, графічного дизайну та фотографії