Народного артиста України Анатолія Дриженка знають і люблять глядачі не лише в Одесі. Його завжди радо зустрічають жителі Одещини в найвіддаленіших від обласного центру селах. Він – відомий в Україні митець. Не буде перебільшенням зазначити, що один з визначних сучасних українських акторів.

Одеський академічний український музично-драматичий театр імені В.Василька – єдиний театр в житті народного артиста України Анатолія Дриженка. Півстоліття на Одеській українській сцені – ціла епоха.

Точніше, то – багато епох… Бо ж кожна роль – то відкривання нових світів.

В творчому доробку артиста – багатолика, розмаїта галерея сценічних образів у виставах різних жанрів, різних режисерів… 12 березня 2016 року у Анатолія Миколайовича – ювілейний день народження. Скільки всього було в житті митця за 75 років – подій, зустрічей, доріг!..

Анатолій Дриженко. Думки вголос.

ДИТИНСТВО

– Чим старіше стає людина, тим частіше згадує дитинство. Я народився і виріс в селі Олянино на Черкащині. Зараз це зовсім занедбане селище. Раз на рік буваю там… Відвідую могили батьків. Сиділи якось з кумом і згадували свої дитячі роки: як корів пасли, як гуляли по садах, луках, як купалися в прірві (її зараз вже й немає). Зелено скрізь, гарно!

Як в школу ходили: 4 класи в Олянино, а далі – в сусідньому селі. Ходили пішки – погода-непогода. Ні відмінником, ні розбишакою я не був. Улюблений предмет – література. Читав багато. Пам’ять мав чудову. Якось почув по радіо у виконанні якогось читця з обласної філармонії поему В.Маяковського «Хорошо». Мені це так сподобалося, що я вивчив уривки з поеми і потім на уроці в 10-му класі прочитав так, що всі були вражені. То були мої перші оплески.

НАВЧАННЯ

– Скільки себе пам’ятаю, співав. Через ті співи мене почали брати на концерти в район, далі й в область. Два роки навчався в культосвітньому училищі в Кам’янці. Запрошували солістом в знаменитий Черкаський хор… А я взяв та й поїхав у Київ. Вчився співу в заслуженого артиста України Миколи Зубарєва. Разом з Анатолієм Мокренком.

Підробляв мебельником в Театрі імені І.Франка. Платили там добре. До того ж й вистави дивився. Пам’ятаю найпершу в житті виставу: «Оптимістична трагедія», яку поставив Верпаховський. Провчився рік в консерваторії. Далі пішов вступати до театрального інституту. Попав на курс Всеволода Давидовича Биковця.

ТЕАТР

– Дуже хотілося бути актором. Пощастило, що саме в цей час всі обласні українські театри набули статусу «музично-драматичний». Тож, потрібні були артисти, щоб і співали гарно, і танцювали, і ролі грали. В інституті на це тоді чомусь не звертали уваги. А я був фактурний і з голосом. Після закінчення навчання мене запрошували чи не в усі обласні музично-драматичні театри.

Головний режисер Одеського українського театру (тоді імені Жовтневої революції) Наум Юрійович Орлов запросив. Приїхав до колективу в Єреван, де театр був на гастролях. Мені тоді було 24 роки. В мене була вже родина: дружина Зіна, маленька донька Оленка (народилася в Києві).

Перша роль – Рибаков у виставі «Кремлівські куранти» за п’єсою М.Погодіна (постановка народного артиста України М.П.Равицького). Репертуар в мене накопичувався дуже швидко. Героя мого плану – соціального, українського – театрі не було. Тож, грав Гната, Софрона,

Василя, Назара… Всі центральні ролі в музичних виставах. Свого роду іспитом на творчу зрілість стала для мене роль царя Бориса у виставі «Борис Годунов» за трагедією О.Пушкіна (постановка народного артиста України Б.В.Мешкіса).

Так вийшло, що увійшов у цю виставу буквально за три дні – і зіграв прем’єру. Бо треба було! Були хороші рецензії на виставу, приміром, дуже гарно писав про мою роботу критик М.Г.Соколянський.

Чи є різниця, яку роль граєш? Сучасну чи класичного репертуару? Чи історичну? Для мене найголовніше в творчості – зрозуміти, що треба грати. Тож, доводилося сидіти в бібліотеках, читати, досліджувати епоху, в якій живе мій персонаж, особливо історичний…

ТВОРЧІСТЬ

На своєму акторському шляху зустрічався з різними режисерами. Можу сказати, що ніколи не вступаю в суперечку з режисером. Режисер має свій задум всієї вистави. Він знає, яке місце посідає мій персонаж в ній. У виставі «Ревізор» за комедією М.Гоголя (постановка заслуженого артиста України Ю.Одинокого) спершу мене призначили на роль

Городничого. Все життя мріяв зіграти цю роль. Але хотів, щоб цю роль грав мій друг В.В.Яковець. Тому грав на прем’єрі у цій виставі іншу роль… Зараз Василя вже немає поміж нас. Царство йому небесне!

Я граю у «Ревізорі» Городничого…

Чи легко мені експериментувати? А яка така різниця?! Головне, розуміти, навіщо ти все це робиш. Приміром, були у нас експерименти: «На краю підводного неба» С.Щученка і ексцентрична комедія Д.Фо «Викрадач ноги – щасливий у коханні», комедія У. Шекспіра «Приборкання норовливої» (режисер цих вистав народний артист України І.М.Равицький). Зараз ми продовжуємо експериментувати

з художнім керівником на «Сцені 38»: у виставах «Ну…дуже маленькі комедії» за театральними новелами В.Ляпіна, «Два ангели» В.Шендеровича; на експериментальному сценічному майданчику «Глядач на сцені» – у виставі «Сімейні сцени» за п’єсою Г.Яблонської. Глядач присутній на відстані руки, я відчуваю його подих… Великої різниці все ж немає: чи основна сцена, чи експериментальний майданчик, камерна сцена.

…Всі свої вистави граю із задоволенням. Брехта, Шекспіра, Квітку-Основ’яненка, С.Гулака-Артемовського, Нечуя-Левицького … Залюбки читаю Шевченка. Із задоволенням грав Сотника у виставі Одеського академічного російського театру «Вій» за М.Гоголем. Співав «Запорожця» на оперній сцені…

Люблю виїздити з виставами в райони Одещини.

Мені подобається грати ролі в кіно, хоча то зовсім інший творчий процес, аніж в театрі, який є для мене єдиною любов’ю на все життя. Моя кінематографічна кар’єра розпочалася активно тільки останнім часом. Вдячний долі за кінострічку «Михайлюки», за ролі в фільмах Кіри Муратової «Мелодія для шарманки» і «Два в одному»… Вдячний долі за «Казки дідуся Панаса», які я веду на телеканалі «Глас».

На скільки себе відчуваю? Та я ще молодий. Про що мрію? Хотілося б зіграти роль драматичну, глибоко психологічну в хорошій п’єсі, у хорошого режисера…

13 березня ( у неділю) з нагоди ювілейного Дня народження народного артиста України Анатолія Дриженка в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені В.Василька йтиме славнозвісна вистава «Запорожець за Дунаєм» за комічною оперою С.Гулака-Артемовського, в якій від дня прем`єри вистави (9 червня 1983 року) Анатолій Миколайович Дриженко грає (беззмінно!) запорожця-козака Івана Карася. Кожного разу грає – наче вперше!

Іван Карась Анатолія Дриженка – унікальне мистецьке явище! Не пропустіть унікальну можливість – побувати на ювілеї провідного майстра Одеської української сцени – народного артиста України Анатолія Дриженка.

Дістанете справжню естетичну насолоду, до того ж, привітаєте талановитого митця з ювілеєм! Колектив його рідного театру в цей день гучно вітатиме свого корифея.

© 2019. «Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька». Всі права захищені. Використання матеріалів на сторонніх ресурсах можливе за умовою гіперпосилань.

«UNDERCLOUDS» – Студія WEB розробок, графічного дизайну та фотографії