Ірина Чужинова залишила свій коментар на персональній сторінці в Фейсбук після перегляду прем’єри вистави
“Вона його любила” режисер Стас Жирков і ми вирішили поділитися цим цікавим і докладним відкликанням.


Одеса. Український театр імені Василя Василька. «Вона його любила» – вистава Стаса Жиркова за п’єсою Андрія Іванова «З училища».
Є вистави, про які нема чого сказати. А про цю, навпаки, хочеться говорити багато. Але в фб – або мало, або нічого – але я знову порушу це.

1.Чому Стас Жирков, Тома Трунова, Макс Голенко, Антон Романов, Влада Білозоренко і ті, що доганяють, Іван Уривський, Давид Петросян (сорі, кого не назвала, але не в переліку річ) – покоління. Тому що є свої – нові для контексту нашого – теми. Є проби нової сценічної мови. Проби – бува, вдалі, бува, дуже ризиковані. Є позиція і є погляд на наш світ. Власне, завдячуючи їм (і не лише) український театр вписується в сучасність.

2. Розрив нашого театру і «сучасного» (як категорії простору/часу) відбувся, звичайно ж, по вині тоталітарного методу «соцреалізму», що цензорує, спрямовує, спрощує все – від конфлікту до героя. Навіть міметичний побутовий театр в «соцреалізмі» відбивав не дійсність (радянський побут був ой який далекий від виставкових ерзаців), а її, дійсності, «революційний розвиток». Тут «соцреалізм», треба сказати, багато в чому збігався з примітивними формами доісторичного мистецтва: люди на скелях креслили оленів і встромлювали в них стріли, щоб полювання було щасливим. «Соцреалізм» теж ось так виховував і був передвісником нової ери комунізму, котра, на щастя всіх нас, не настала.

3. Тому сьогодні в українському театрі все, що не перекручує, а ВІДБИВАЄ сьогодення, все ще сприймається крізь призму пуритансько-лицемірного «це не театр». У виставі Стаса є вражаюче смішна репліка в тему: критично налаштована мама ділиться враженнями від походу в театр: «напівголі підераси стрибають по сцені і мат, мат…» Власне, ось ця оцінка «не театр» – це голос «совка», котрий нудьгує за дистильованими, кастрованими виставами «у віночках».

4. “Вона його любила” – це смішна і страшна казка про те, як реальність виламується з наших шаблонних уявлень про неї. Принцеса чекає принца, б’ється з драконом, дракон в нерівному бою гине, принцеса і принц щасливі… Все так. Все правильно – тільки тут всі ролі перемішані. І нема ані принців, ані драконів. А є гопниця Таня, є філософ Сергій Романович, є зек Костя, є мажор-наркоман Славік… Здогадайтеся, хто з них дракон? І є один великий – один на всіх – фейсбук – така універсальна і зрозуміла метафора «суспільства вистави» і «суспільства споживання». І фейсбук цей – ми, глядачі. У виставі цій багато про нас. Про те, що «аватарка» дуже часто бреше. Про те, що наш профіль – це наша ідеальна історія про нас, а правда в іншому…. Про те, що ми охоче «лайкаємо» кров, чужу трагедію, публічні скандали. В цій виставі нікого не шкода. І нас також не шкода. (Кому не шкода – ставимо «лайк»)

5. Вистава стильна в своєму візуальному лаконізмі й близькій до хореографії пластичної виразності. Для мене це такий театральний contemporary dance – сучасна мова жестів і рухів. Точних. Відточених. Рельєфних. Стас тут оживляє, втілює всю нашу сьогоднішню “жлобологію” (привіт Волязловському, Зиньковському, Подревьянському та іншим) – в котрій гламур також виявляється ознакою жлобства. Хіпстер, зек, гопниця, алкаш, одеська мама з анекдотів – персонажі нашої реальності. Вони вже давно в арт-галереях та кіно. Тепер вони заявляють права на театральну сцену.

6. А ще сучасне – це не тільки збирати відбитки дійсності, це ще й синхронізація з процесами в арті, кіно, музиці. І завдячуючи названому поколінню режисерів це відбувається – театр перестає бути маргінальним, нудним, «недорозвинутим». Більш того, театр знов повертає собі функцію категоризації і системного осмислення явищ (соціальних і художніх). У виставі “Вона його любила” театр створює модель світу, збираючи його з уламків «совка», прикмет «європейського стилю» та українських буднів. І річ не в тому, що модель може не сподобатися, – головне, щоб вона працювала. А так і є!

Джерело: пост Ira Chuzhynova з персональної сторінки на Фейсбук

© 2019. «Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька». Всі права захищені. Використання матеріалів на сторонніх ресурсах можливе за умовою гіперпосилань.

«UNDERCLOUDS» – Студія WEB розробок, графічного дизайну та фотографії