Для читки приспособили камерную «Сцену 38». Ее превратили в комнату, где томится в инвалидном кресле девушка Она. Оне всего 23 года (актрисе почти 38, но Татьяна весьма органична в ролях молодых героинь, ни в чем не уступит!), а врачи напророчили ей неподвижность до конца дней. С видимыми усилиями девушка управляет своей колясочкой, подъезжая то к окну, через которое перекрикивается с торговкой тетушкой Хоной, то к столу, где стоит телефон и под скатеркой спрятано несколько купюр из пенсии по инвалидности.

Она существует в мире, который напоминает перестроечную Украину, и в то же время незнаком нам. Здесь цветет «жумжина», пьют «Метс», курят «Фiльборо», готовят странные подливки «жучинка, павучинка, тарганівочка».

По радио передают новости о событиях в Тарамарщине и Раматарщине, и воспринимать их адекватно невозможно, если не умеешь читать между строк. Но самое главное – окна героини выходят на Черную площадь, которую не раз переименовывали, и в стране идет борьба между «черными» и «серыми», которые, в свою очередь, делятся на «светло-серых» и темно-серых». Черт ногу сломит! Вот и обезножела Она в пылу этой борьбы: «І була в нас маніфестація, просто в університеті, на подвір’ї. Есесемівці тоді вирішили всіх до неї залучити, – і симпатиків своїх, і несвідомих всяких… Ну а щоб якось на них подіяти, вплинути, – це він мені порадив, – я стала на брамі, ви ж знаєте ті ворота, що на університетському подвір’ї, високі такі, гарні, ковані, візерунчаті… Тож він попросив мене, і я, коли вже всі зібрались на подвір’ї… я ворота закрила… ну, тобто дві половинки стулила, а замка в нас же не було, замок же в сторожа, – то він мені дав поліційні наручники, і я ними, одним браслетом, і замкнула ворота. А другим – себе до них прикувала… За руку. Ось… І йде цей мітинг, світло-сірі промови говорять… А хтось, ну, мабуть, з університету, може й ректор сам, – тож хтось поліцію викликав. Я тільки озирнутися встигла – з вулиці в’їздять два чорні бронеходи. І прямо на браму, не зупиняючись… Ну а брама – на мене, ясна річ… І вони мене… під брамою… ну, придавлену, ви розумієте? – і штовхали так мене через усе подвір’я, метрів, певно, з п’ятдесят… Ні, що ви, це мені потім розповіли ті, що там були. А я свідомість втратила, майже одразу, як на мене брама впала… Ну а отямилась лише за кілька тижнів, у шпиталі. І то не одразу…».

https://dumskaya.net/news/agent-na-kablukah-rabotala-na-chernyh-v-odesskom/?fbclid=IwAR05GwmdzkwM4SPXfKk09Bcs-Il7YKZnK1_tkB7eIPwXYhz9e5AFqNDQ1DQ

Залишити коментар

© 2020. «Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька». Всі права захищені. Використання матеріалів на сторонніх ресурсах можливе за умовою гіперпосилань.

«UNDERCLOUDS» – Студія WEB розробок, графічного дизайну та фотографії